12.05.20.

27 гр.  Українська література

Тема  уроку.        МОДЕРНА ДРАМАТУРГІЯ

Розвиток національного театру («Березіль» Леся Курбаса, Харківський театр ім. І.Франка), драматургії 1920−1930 рр. (від ідеологічних агіток до психологічної драми). П’єси В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, І.Кочерги, Я.Мамонтова на перетині традицій «корифеїв», зарубіжної класики і модерної драматургії.

             Микола Куліш «Мина Мазайло»

Основне про життєвий і творчий шлях митця. Зв’язок із театром Л.Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми 

  Розвиток національного театру та драматургії 1920-1930 рр. Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почу­вань, ідей та змагань, якими громадянство в певний час жило. Нам, глядачам початку XXI століття, навіть і на думку не спа­дає задуматися над тим, який важкий, нерідко тернистий шлях пройшов український професійний театр. На початку 20-х рр. XX ст. діяло 74 професійні театри, чис­ленні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо- селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Держав­ний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Дер­жавний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919-1920 рр. у Галичині й на Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР. У 1919 р. організувався Дер­жавний театр імені Т. Шевченка в Катеринославі, у 1920 р.— у Вінниці імені І. Франка (керівник Гнат Юра). 1922 р. керова­ний Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої сто­лиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національ­ного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну укра­їнського театру». «Березіль» власне був і театром, і мистець­кою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно- громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла Церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру

                                    

                              Микола Гурович Куліш  (1892-1937) драматург    
Творець модерної драми Драматург-новатор Розстріляне відродження 

    Народився 6 грудня 1892р. у с. Чаплинці у родині батрака-селянина. Рано втратив батьків. Навчався в Олешківському міському училищі та в чоловічій гімназії. Із притулку забрала родина Невелів. Закохався у Антоніну Невель та згодом одружився на ній. 1913р. — написав першу п’єсу «На рыбной ловле». Навчався у Новоросійському університеті, але був мобілізований до царської армії. У 1915р. тяжко поранено під Смоленськом. У 1918р. організував «Просвіту» в Олешках і почав писати роман «Трохим Леміш». За часів революції симпатизував соціалістичній партії. У 1919р. стає членом Дніпровського політвиконкому й завідувачем управління народної освіти. Стає відомим завдяки постановці драми «97» Г. Юрою. З 1925р. поринає у літературну творчість. Спочатку член «Гарту», потім стає президентом ВАПЛІТЕ. Редагує журнали «Червоний шлях» і «Літературний ярмарок». Член «Політфронту» та очолює УТОДІК (Українське товариство драматургів і композиторів). У літературній дискусії поділяє позицію Хвильового. У 1927-1933р. він, знаний драматург, починає розчаровуватись у новій владі, співпрацює з театром Леся Курбаса «Березіль». 1934р. — звинувачено в буржуазному націоналізмі. Присудила до 10 років ув’язнення  на Соловках, хоча і був тяжко хворий туберкульозом. В період з 27 жовтня по 3 листопада 1937р. розстріляли в урочищі Сандармох.

Завдання опрацювати біографію, ознайомитись із  творами