11 гр.Українська літератураТема уроку:

ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ Альманах «З-над хмар і з долин», угруповання «Молода муза» – зв’язок із зарубіжною літературою, «нова» драма на межі століть. Мета уроку

  поглиблення знань про особливості українського модернізму; навички аналізу творів різних напрямків модернізму;  уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності; загальнокультурну: розвиток мислення учнів, уваги, пам'яті, аналітичних здібностей; виховування естетичних смаків, любові до літератури.

„Молода муза” — літературне угруповання українських письменників, діяло у Львові протягом 1906-1909 рр. як клуб літераторів. До „Молодої музи” належали В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердохліб, С. Чарнецький, М. Яцків. Близькими до цієї групи були такі письменники, як Ф. Коковський, М. Рудницький, О. Туринський, композитор С. Людкевич, скульптор М. Паращук, маляр І. Северин.
1907 р.— маніфест групи галицьких письменників „Молода муза” спрямований проти реалізму в літературі та національного волюнтаризму. Більшість модерністів групувалася навколо журналу „Світ” (1906-1907 рр.) та часопису „Будучність” (1909 р.). Пізніше об'єдналися навколо львівського часопису „Молода муза” (П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, С. Твердохліб, М. Яцків). Маніфест 1907 року пропагував аполітизм, чисте мистецтво, утечу від життя, культ підсвідомого. „Молодомузівці” запровадили й активно експлуатували деякі нові теми: утечу від життя, оспівування смерті, самотності, зображення нічного життя великих міст, артистичної богеми, культ підсвідомих видінь, які не були новими для європейської літератури, однак в українській літературі ще не прозвучали з достатньою силою. У зв'язку із цим частину їхнього дискурсу становив інтерес до французького символізму й зокрема перекладів Бодлера. Однак поезія „молодомузівців” так і не виробила нової мови для вияву нових почуттів. Вона застосувала старі слова, стару метрику, старі, часто фольклорні кліше. „Молода муза” не мала концептуальної естетичної програми й відповідно солідного теоретичного дискурсу. Вони представлені кількома відомими заявами, серед яких стаття Остапа луцького в газеті „Діло” 17 листопада 1907 p., яку Франко у своєму коментарі назвав „Маніфестом „Молодої музи”. Як відзначала С. Павличко, „у теоретичному сенсі цей дискурс був досить кволим. „Молодомузівці” усвідомлювали проблему, але не змогли не тільки її вирішити, але й сформулювати коректно своє завдання. Вони передовсім заперечували народницьку традицію та її відповідне літературне втілення — реалізм. „Молодомузівці” досить чітко орієнтувалися на Захід, бо саме звідти приходили, а не виростали на рідному ґрунті нові художні ідеї”. Група навколо журналу „Українська хата” (19091914 рр.), зокрема М. Сріблянський, М. Євшан, А. Товкачевський, Г. Чупринка, П. Богацький, пропагували культ сильної особистості, роздвоєної душі, настроєності, крайнього індивідуалізму. Якщо „молодомузівці” спромоглися лише позначити певні координати нового модерного дискурсу й нової філософії мистецтва, то розвинули їх Микола Євшан та його колеги з київського журналу „Українська хата” (1909-1914 рр.). Ніцшеанство лягло в основу дискурсу „хатян”. Завдання журналу — принести „помочі і світла в темну українську хату”. Засновники журналу прагнули розширити рамки української культури, модернізувати її, головним об'єктом їхньої критики було „старе” народництво або українофільство в усіх його політичних та мистецьких виявах. Головний опонент „хатян” — народницька критика, представлена газетою „Рада”, її постійним автором Сергієм Єфремовим. Усупереч назві „Хату” цікавило місто, її настанови були принципово антинародницькими. Тут друкувалися поезія й проза „модерністів”, передовсім поетів „Молодої музи”, а також „модерністів” російської України — Миколи Вороного, Олександра Олеся, Миколи Філянського та ін. Загалом усі, чия творчість була позначена естетичними інтересами, потрапляли в річище літературних зацікавлень журналу (Володимир Винниченко, Ольга Кобилянська, Михайль Семенко, Гнат Хоткевич, а також дебютанти часопису Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Свідзінський). Редактори журналу свою критику головним чином розгортали на засадах естетики. „Головне не про що писати, а як писати”,— уважав М. Сріблянський. Головне не література (результат), а творчість (процес), у якій на перше місце висуваються індивідуальність митця та його психологія.
„З-над хмар і з долин” — літературно-художній альманах. Упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі. У листі до М. Коцюбинського від 13 липня 1901 р. та в зверненні до письменників М. Вороний виклав програму альманаху. Відверто виявивши симпатії „до новіших течій у літературах європейських”, він зазнав гострої критики з боку за відхід від дійсності у сферу „чистого мистецтва”. Найбільш толерантно висловив свою незгоду з декларованими М. Вороним програмними цілями І. Франко в поетичному посланні „Миколі Вороному”, яке разом з відповіддю „Іванові Франкові” опубліковане в альманасі. М. Вороний спростував приписувану йому пропаганду гасла „мистецтва для мистецтва”, наголошуючи на потребі осучаснення української літератури, бажанні не обмежувати сферу творчої свободи письменника. Виступаючи за розширення тематичних меж літератури, за пошук нових тем і художніх засобів виразності, він закликав до модернізації української літератури.

                       Заповнення таблиці „Основні течії модернізму”

Течії модернізму	Ознаки	Представники
Імпресіонізм	змалювання не подій, а вражень, почуттів, викликаних подіями; психологізм, ліризм; пейзаж є засобом змалювання внутрішнього світу персонажа; пластичність, ескізна манера письма, звукопис, гра кольорів, світлотіней, натяків; промовисті художні деталі	М. Коцюбинський
Експресіонізм	напруга переживань, динамізм ситуацій; бурхлива реакція на бездуховність суспільства; колоритність персонажів, психологізм; схильність до контрастів, гіперболізації, відсутність прикрас, фрагментарність письма.	Василь Стефаник
Неоромантизм	психологізм, емоційно-інтуїтивне пізнання світу, прагнення до повноти буття, виявлення людського потенціалу, спроби поєднати ідеал з життєвою правдою; у центрі зображення — яскрава, неповторна особистість, що протистоїть сірій масі	Леся Українка, Ольга Кобилянська
Символізм	культ краси, прагнення дослідити незбагненну суть життєвих явищ життя; милозвучність поетичного слова, головний художній засіб — символ	Олександр Олесь, Микола Вороний, літ. угрупування „Молода Муза” (Михайло Яцків, Степан Чарнецький, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Петро Карманський та ін.)

Завдання. Прослухати уривок з поеми „Мойсей”, довести, що цей твір представляє неоромантизм у творчому доробку Франка. Зачитати рядки, які представляють Мойсея як сильну особистість, що протистоїть сірій масі.

О Ізраїлю! Якби ти знав,

Чого в серці тім повно!

Якби знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава,

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава.

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю,—

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духу печаттю.

Але ні, не самого себе я у тобі кохаю;

Все найкраще, що знав, я у тебе вкладаю...

Іван Франко „Мойсей”

Завдання . Розглянути репродукцію картини картина Едварда Мунка „Крик”, одночасно прослуховуючи музику Антона фон Веберна, представника експресіонізму в музиці, у виконанні струнного квартету, після цього опрацювати уривок із твору В. Стефаника „Новина”. Назвати промовисті художні деталі, художні засоби, визначити їх роль у розкритті авторського задуму.

„Дівчата... їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу... Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б з вітром, як пір'я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що ті кістки в лиці потріскають...” (В. Стефаник „Новина”)

Альманах „З-хмар і з долин”

„З-над хмар і з долин” — літературно-художній альманах. Упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі. Репрезентував поетів і прозаїків Галичини, Буковини та Наддніпрянщини кінця XIX — початку XX ст., які належали до різних течій і напрямків. Відкривався віршем І. Франка „Миколі Вороному”, за яким ішла відповідь М. Вороного „Іванові Франкові”. Розмаїті погляди на мистецтво, що виявилися в цих та інших творах альманаху, підкреслювали його провідну тенденцію: письменство має бути глибоко національним та художньо досконалим.

На початку поезії М. Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш. Бодлера: „Предметом поезії є вона сама, а не дійсність”. Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких „велетень-гнобитель” (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — „геній-визволитель” (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу у „фарисеїв”, тобто графоманів, які „стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї з порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами”. Погоджуючись із І. Франком у необхідності битися, М. Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то „серце може озлобитись”. У запалі полеміки поет питає адресата:

Чи все ж те розумом збагнути,

Що дасться серцеві відчути?

І чи можливо без утрати

Свобідний творчий дух скувати?

І хто Поезію-царицю

Посміє кинуть у в'язницю?

М. Вороний наголошує, що як поет він вільний у своєму виборі, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними. У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: „Моя девіза: йти за віком і бути цілим чоловіком!”. У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний „іде за віком” (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою „цілість”, тобто внутрішню гармонію.

Угруповання „Молода муза”, „нова драма” на межі століть

Деякі українські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їх народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався від зображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей і настроїв особистості. В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція, що ґрунтується на „визвольному” пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу „повної людини”... Ідею цілісної особистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді І. Франкові на його послання з назвою „Лісова ідилія”. Відповідь була роз'ясненням і поглибленням відкритого листа М. Вороного до письменників, який він опублікував у „Літературно-науковому віснику”, де запрошував їх узяти участь в альманасі „З-над хмар і з долин”. Він орієнтував письменників на твори, які б за змістом і формою могли „хоч трохи наблизитися до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур” і в яких „було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю незглибною таємничістю, бо спокою треба, відпочинку для стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента”.

Чи не подібною є творча настанова молодих львівських письменників, задекларована в журналі „Світ” і розгорнута пізніше О. Луцьким у статті „Молода муза”, де підкреслювалося: „Коли вже відкинемо наразі все царство сучасних сумнівів і перехресних кличів в напрямі нашого пізнання, а ограничимось лише на обсяг людського чуття в сфері письменства і філософії, то вистане назвати лише Ніцше, Ібсена та Метерлінка, щоб всім ярко пригадалось те живе биття сучасного, надміру, може, вразливого людського серця і щоб пригадались нам всі його приюти там, де могло воно найти своє тепло i СПОКІЙ серед бурхливих ДНІВ”.

Такі заклики не заперечували НІ громадянської теми, НІ літературної традиції. До того ж притулком для серця оголошувалися не тільки „метафізичні, містичні краї”, а й саме життя, все те, де виявляється внутрішня потреба митця, яку не можна замкнути „в ніякурозумовану шухляду”.

І. Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом „Молодої музи”. Франко критикував статтю Луцького за те саме, за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їх естетичну програму платформи майже за політичну програму: „Як же се, мої панове, ви вербуєте до свого кружка молоді духи, себто наших дітей, наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?”

Отже, „Молода муза” — літературне угрупування у Львові, що виникло як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури в 1906 році та проіснувало до 1909. До складу цього угрупування ввійшли Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Василь Пачовський, Остап Луцький та інші.

Серед поетів, безсумнівно, найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка „З теки самовбивці” є учнівським наслідуванням „Страждання молодого Вертера” Гете та „Зів'ялого листя” І. Франка. Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поет зі своїм обличчям.

Дом.завдання: законспектувати,